27.10.2025 20:02

Чорний обідок на радянському посуді – не декор: 250 заводів робили так спеціально, а причина здивує всіх

У сьогоднішній статті ви дізнаєтесь, чому радянський емальований посуд мав характерний чорний обідок і для чого він був потрібен.
Автор: Катерина Клименко

У 90-х емальований посуд був майже в кожній родині. Чашки, миски, чайники, каструлі, ковшики – усе це стояло на полицях у кожному домі. Посуд був недорогим, доступним і не вважався дефіцитом. Його виготовляли різного кольору, з малюнками або без них, але незалежно від зовнішнього вигляду, всі вироби мали спільну деталь – чорний обідок.

До кінця 70-х років минулого століття в СРСР працювало близько 250 підприємств, які щороку виготовляли понад 200 мільйонів одиниць емальованого посуду. Технологія виробництва на всіх заводах була однаковою. Тонкі сталеві листи, схожі на диски, поміщали під прес і поступово піднімали краї, утворюючи металевий циліндр. Висота та ширина заготовки залежали від того, який саме посуд планували зробити.

Якщо це була каструля, бідон чи ковш, на цьому етапі формування завершувалось. А от для чайників циліндр потрібно було ще доробити – його роздували за допомогою спеціальної груші, після чого виготовляли носик і приварювали його. Потім посуд поміщали в розпечену піч, щоб зняти напругу металу, яка виникала під час пресування та штампування.

Експерти розповіли, чому радянський емальований посуд мав чорний обідок

Після термічної обробки виріб промивали розчином соляної кислоти. Це робило сталь більш пластичною й водночас міцнішою, що полегшувало подальше нанесення емалі. Майстри користувалися спеціальними шаблонами, затвердженими для кожного виду посуду – за кольором і малюнком.

Однак практично всі вироби мали чорний обідок, а в деяких моделей чорними були ще й ручки. Чому саме чорний колір? Справа в тому, що найкраще до металу прилипає емаль, у складі якої є оксид марганцю, кобальту та нікелю. Ці речовини надають емалі насиченого чорного кольору. Її наносили саме на ті місця, де емаль трималася найгірше й могла швидко відколотися – на вигини, обідки та ручки.

Зовнішню та внутрішню поверхню посуду також спочатку покривали чорною емаллю, а потім наносили другий, декоративний шар. Тож емальований посуд мав два шари покриття: чорний, ґрунтовий, і кольоровий, основний. Але на тих ділянках, де емаль могла відколотися, другий шар не наносили – саме тому вони залишалися чорними.

Ось так звичайна чорна смужка на старому радянському посуді мала цілком практичне призначення – не для краси, а для довговічності.