Осінь для лохини, як і для більшості рослин, — не період спочинку, а час тиші, коли вона накопичує сили для наступного врожаю, і саме зараз вирішується, скільки ягід буде на кущах влітку.
Зробити землю кисленькою, як лохина любить
Лохина — справжня примхлива панянка. Вона зростає лише на кислих ґрунтах із pH від 4 до 5. У звичайній землі її коріння втрачає здатність засвоювати поживи, і навіть щедрі добрива не допомагають. Тому восени слід підвищити кислотність — найкраще садовою сіркою. На кожен квадратний метр пристовбурного кола розсипають 20–30 г порошкової сірки й злегка закладають у верхній шар землі.
Фосфор і калій — основа зимової стійкості
Після збору ягід лохина не відпочиває — вона формує бруньки наступного року. Щоб ці бруньки були міцними, варто підживити кущі суперфосфатом — по 40–50 г під кожен. Фосфор допомагає деревині визріти, укріплює коріння і робить пагони стійкими до морозів.
Далі, після внесення добрива, землю навколо кущів проливають розчином монофосфату калію — 1 столова ложка на 10 літрів води, по 5 літрів під кожен кущ. Це — осіння енергетична підтримка для рослини. Калій допомагає клітинам утримувати вологу, і завдяки цьому навіть сильні морози не шкодять кущам.
Два додаткові ритуали, що роблять диво
По-перше, мульчування. Після підживлення пристовбурне коло вкривають шаром хвої, тирси або торфу товщиною 5–7 см. Це не лише тепло, а й природний спосіб підтримувати потрібну кислотність. З часом така мульча перегниває, живлячи коріння, і створює умови, близькі до природних лісових.
По-друге, осінній полив до останнього зеленого листочка. Увага! Поки листя не опало, лохина ще працює — вбирає поживи, накопичує запас у коренях. Тому поливати потрібно навіть у прохолодні дні, але без застою води. Коли ґрунт зволожений, коріння не підмерзає, і навесні кущ стартує швидко, із силою.