Плоди в обох гібридів великі, м’ясисті й яскраво-червоні. Деякі майже з долоню – щільні, без тріщин, добре зберігаються. На грядці вони ховаються під листям, тому не обгорають на сонці, навіть у спеку. Попри те, що висаджено було лише сотню насінин, урожай виявився вражаючим: кущі обсипані плодами, деякі з них ще зелені, але дозріють дуже скоро.
Під час збору врожаю помітно, що плоди не псуються від контакту із землею, а рослини мають потужну листову масу, яка захищає їх від пересихання. Найбільші томати важать близько 400 грамів, а середня вага – 200–300 грамів. Зважаючи на те, що кущі посаджені густо, через кожні 20 сантиметрів, результат можна вважати чудовим.
Перший гібрид – Белароса. Це помідори класичної форми, соковиті, з приємним смаком, легенькою кислинкою. Їхня м’якоть ніжна, добре підходить для салатів чи приготування соку. Єдиний мінус – іноді плоди, що лежать на землі, можуть підгнивати, бо кущ не надто густий.
Другий гібрид – 1504. Він має більшу листову масу, завдяки чому плоди повністю сховані від сонця. Цей сорт щільніший за структурою, м’ясистий і солодкий. Коли його розрізати, видно рівну серединку без порожнин. Навіть під час повного дозрівання помідори не течуть і зберігають форму, тому вони чудово підходять для консервування.
За смаком обидва гібриди практично однакові – солодкі, із легкою свіжістю. Але якщо порівнювати з точки зору практичності, 1504 виглядає вигідніше: він менше гниє, краще тримає форму та дає рясніший урожай.
Отже, обидва гібриди – Белароса і 1504 – варті уваги. Вони стабільно плодоносять, мають гарний вигляд і приємний смак. Якщо хочете отримати щільніші й більш стійкі до погодних умов помідори, радимо обрати саме 1504. А якщо віддаєте перевагу соковитим салатним томатам – тоді вам підійде Белароса.