Напевно ви також робите це – сідаєте “на доріжку” перед дальньою дорогою. Так роблять вже багато років, але навіщо – деякі люди навіть не замислюються. Давайте розглянемо декілька можливих варіантів, і, можливо, ви знайдете для себе відповідь на це питання.
Наші предки вірили, що поспіхом залишати оселю не можна. Вони були переконані, що разом із господарем може піти й домовий – дух, який оберігає будинок. Без нього оселя залишалася незахищеною, а сама поїздка могла закінчитися невдало. Щоб не забрати домового із собою, люди присідали на кілька хвилин і давали йому зрозуміти, що це не швидка “втеча” з дому, а тимчасовий відʼїзд.
А от віруючі люди використовували цей момент для молитви. Вони просили у Бога захисту в дорозі, удачі та збереження майна, адже подорожі завжди несли в собі певну небезпеку. Звернення до вищих сил дарувало відчуття спокою та впевненості, що шлях буде легким і безпечним.
У період Київської Русі люди вірили, що нечиста сила може причепитися до мандрівника і всіляко йому шкодити. Присісти перед дорогою означало збити злих духів з пантелику. Вони мали вирішити, що ніхто нікуди не їде, і втратити пильність. Таким чином, люди намагалися обдурити невидимих супутників і уникнути їхнього впливу під час подорожі.
Окрім містики, цей звичай має й цілком практичне та логічне пояснення. Під час зборів у поїздку можна легко забути важливі речі. Присісти на декілька хвилин означає зупинитися, заспокоїтися і перевірити, чи все взяли, чи всі плани обдумані. Багато хто після такої паузи раптом згадує про документи, гроші або ключі, які могли залишитися на столі.
Цікаво, що навіть у сучасному світі, де раціональність і логіка домінують над забобонами, ця традиція досі жива. Багато хто, навіть не замислюючись, продовжує сідати “на доріжку”, ніби внутрішньо відчуваючи її важливість. Робити це чи ні – вирішувати тільки вам.