Суть підходу в тому, що сіють свіже насіння, яке виймають безпосередньо зі свіжого, стиглого перцю — соковите, “живе”, ще не виснажене зберіганням. Його природна оболонка залишається цілою, а це означає швидший старт.
Для посіву беруть пластиковий контейнер із дренажними отворами. На дно насипають універсальний покупний ґрунт шаром близько 7 см — легкий, пухкий, без грудок. Далі роблять дві паралельні борозни глибиною приблизно 1 см, залишаючи між ними 3–4 см. Насіння висівають густо: не кожне зернятко має бути “ідеальним”, але з маси сходів завжди оберуться найсильніші.
Після посіву борозни злегка присипають ґрунтом, обприскують теплою водою та накривають контейнер кришкою або плівкою.
Парниковий ефект і світло
Контейнер ставлять у тепле місце. Усередині швидко формується м’який парниковий мікроклімат: волога не випаровується, а тепло стимулює проростання. Уже за кілька днів з’являються сходи — щільні, рівні, схожі на зелену “щітку”.
Щойно насіння проклюнулося, укриття починають поступово відкривати, привчаючи рослини до повітря. Світло стає вирішальним фактором: контейнер переносять на добре освітлене підвіконня або під лампу. Саме достатнє освітлення стримує витягування й формує міцне стебло. Полив — помірний, без перезволоження.
Пересадка “парами”
Коли у сіянців з’являються 2–3 справжні листочки, настає момент пікірування. З густих сходів обирають найсильніші паростки й пересаджують по дві рослини в окремі стаканчики.
Такий спосіб має кілька переваг:
- коренева система формується компактною й сильною;
- рослини підтримують одна одну, не витягуються;
- надалі вони легше переносять висадку в ґрунт.
Після пересадки розсаду знову ставлять у світле місце, поливають помірно та поступово привчають до нижчих температур.
У підсумку виходить не просто розсада, а добре підготовлені рослини, які легко адаптуються, рідше “капризують” і впевнено переходять до плодоношення. І все це — з перцю, купленого просто на їжу.