Сьогодні Україна стикається з багатьма викликами. І вони не лише глобальні, але й особисті. Досі багато наших людей знаходяться в полоні. Хоча регулярно вдається когось обмінювати, але в списках досі є тисячі імен. Тому робота щодо цього продовжується. А разом з цим – робота щодо інтеграції звільнених людей у звичайне життя.
Детальніше про це вирішила поговорити Марина Арістова на подкасті “ДУМКА ДНЯ”. Вона запросила кураторку звільнення полонених Юлію Павлюк, а також клінічну психологиню Ксенію Алікіну, які мають досвід у спілкуванні з людьми, які повернулися додому, і розуміють проблематику та способи розв’язання пов’язаних з цим питань.
Експертки вирішили почати з відчуття провини. У багатьох людей після полону воно з’являється, бо досі когось не звільнили, хтось взагалі не зможе повернутися. Юлія вважає, що саме це відчуття не є поганим, оскільки показує нашу людяність. Але це лише за умови, що воно не перетворюється на щось деструктивне. Тоді це вже проблема.
Ксенія зазначає, що синдром вцілілого та відчуття провини, пов’язане з ним, – це не ПТСР. Бо ПТСР – це діагноз. Синдром вцілілого зрештою може перерости в ПТСР та депресію, якщо нічого з цим не зробити. Тому важливо вчасно реагувати на прояви цієї вини, сорому, роздратування та думки типу “чому саме я повернувся, а не побратим”.
Психологиня зазначає, що таким людям треба давати інший погляд на ситуацію. Щоб замість “я вижив, я винний” людина бачила сенси. Тобто думала “я вижив, що з цієї точки я можу зробити для себе та людей, які є навколо мене”. Щоб людина розуміла, що отримала другий шанс, який не варто марнувати постійним відчуттям провини.
Юлія навіть згадала історію знайомого хірурга, який повернувся з полону. Він зізнався, що люди, яких звільняють, довгий час можуть не користуватися навіть такими елементарними речами, як гель для душу. Бо в полоні з цього немає, побратими не можуть цим користуватися. Але зрештою він прийшов до цієї думки про другий шанс.
Пані Ксенія навіть порадила використовувати техніку, яку застосовує сама. Вона каже сама собі, що вона жива, її рідні живі. Вона нагадує собі, що для неї є сенс у кожному дні. Вона потрібна своїм клієнтам стійка і стабільна, як зовнішня опора. Також Ксенія розповіла про інструменти, які дозволяють побороти травму. Детальніше про них та особисті історії жінок, їхніх рідних та знайомих захисників ви можете дізнатися у подкасті Марини Арістової.