Проте навіть із норовливими видами можна знайти спільну мову.
Ялинка та береза
Почнемо з красуні — ялинки. Вона створює густу тінь, у якій не виживають плодові дерева та більшість декоративних рослин. Її коренева система полюбляє поверхневе розташування і швидко “висмоктує” доступну вологу, залишаючи сусідам мінімум шансів на повноцінний розвиток. До того ж хвоїнки, які падають на ґрунт, сприяють його закисленню.
Ось як перетворити її недоліки на користь. Ялинку варто висаджувати на північному кордоні ділянки — там, де вона виконуватиме роль природного екрана: захищатиме від вітру, створюватиме бар’єр для сторонніх поглядів і утримуватиме сніг узимку. У такому розміщенні її тінь стає вже не перешкодою, а природним щитом.
Наступна — береза. Дерево має сильну, агресивну кореневу систему, що поглинає величезну кількість води. Влітку вона часто “виснажує” газони, а восени засипає навколишній простір дрібним листям. Тому березу краще висаджувати біля місць із перезволоженням, де іншим культурам надто волого. Таким чином вона працює як природний дренаж.
Верба та горіх
Як відомо, коренева система верби надзвичайно сильна та здатна тягнутися на великі відстані у пошуках води. Вона легко руйнує підземні комунікації, підіймає доріжки й може створювати небезпечні напруження в ґрунті біля будівель. Втім, верба стане цінною там, де необхідно осушити заболочені місця або укріпити берег штучної водойми.
Проблема з волоським горіхом іншого характеру. Річ у тому, що він виділяє у ґрунт речовини, що пригнічують ріст багатьох рослин навколо. Додайте до цього величезну крону, яка створює глибоку тінь, — і стане зрозуміло, чому його не радять для малих ділянок.
Але горіх ідеальний як природна парасолька над місцем відпочинку. Його щільна тінь захищає від спеки, а природна здатність пригнічувати траву запобігає появі бур’янів під лавкою чи гамаками.