У цій статті ми розберемося, чому компост – це не просто купа трави, а живий процес, який потребує правильного підходу. Ми радимо подивитися на нього як на біореактор, що працює лише тоді, коли для нього створені відповідні умови.
Починати варто з місця. Компостник має бути зручним для щоденного користування і водночас захищеним від палючого сонця та глухої сирої тіні. Напівтінь із доступом до води підходить найкраще, адже волога й помірне тепло підтримують активну роботу бактерій. Якщо шланг не дістає, процес швидко зупиняється.
Ми радимо не копати ями, адже без повітря органіка починає гнити. Надземна конструкція працює значно ефективніше. Компостний ящик або акуратна купа дають доступ кисню, зберігають тепло і дозволяють контролювати вологість. Оптимальний розмір – близько одного кубічного метра, бо саме така маса здатна добре прогріватися.
Дуже важливо, щоб компост “дихав”. Щілини між дошками або отвори в стінках забезпечують рух повітря, а контакт із ґрунтом дозволяє зайвій волозі йти вниз і залучає до роботи дощових черв’яків. На дно завжди варто класти грубий шар із гілок або стебел, щоб створити дренаж і повітряний прошарок.
Сам процес наповнення також має значення. Ми радимо чергувати сухі й вологі матеріали, підтримуючи баланс між вуглецем і азотом. Такий підхід допомагає уникнути неприємного запаху й перетворює відходи на пухкий, родючий перегній. Свіжі залишки краще одразу прикривати сухим шаром або землею, щоб не приваблювати комах.
Компост потребує догляду. Волога має бути на рівні добре віджатої губки, а повітря – надходити всередину. У теплу пору масу варто зволожувати й періодично ворушити, щоб процес ішов швидше. Узимку компост відпочиває, а навесні легко повертається до роботи.
Готовий компост легко впізнати за темним кольором, розсипчастою структурою і запахом лісової землі після дощу. Ми радимо використовувати його для мульчування або додавання в посадкові лунки, повертаючи ґрунту те, що він віддав. Саме так працює природний кругообіг і народжується справжня родючість.