5 років тому Олена Савіна зі своїм чоловіком Володею дізналися, що у їх молодшої доньки аутизм. Це зараз вони вже спокійно сприймають діагноз, але тоді їм було страшно. Маленька Єва немов не бачила батьків, вона дивилася крізь них і навіть не посміхалася. Незважаючи на те що дівчинку вдалося вивести з цього важкого стану, боротьба за її майбутнє не припиняється ні на хвилину.
В цьому році Єва відсвяткує свій восьмий день народження, а при знайомстві завжди представляється офіційно — Єва Володимирівна. З першого погляду і не зрозумієш, що вона аутист.
Всього у Савіних троє дітей і молодша до рочку була звичайною дитиною. Згодом близькі звернули увагу на її дивну поведінку. Маленька дівчинка могла годинами мовчати, занурюючись в свою голову, ніколи не просилася на руки, як це роблять інші дітки. Ще вона часто кричала таким звуком, що нагадує крик дельфінів, не дивилася батькам в очі, безупинно істерила, якщо була чимось незадоволена.
Лікарі говорили, що це типово для малюків і все налагодиться, проте цього не відбувалося. Олена каже:
«Ми навіть поцілувати її не могли, вона починала верещати. Але старшим і чоловікові я сказала, що ми все одно будемо її обіймати і цілувати, адже дитина повинна знати, що таке любов і ласка».
Стурбована мама приділяла доньці багато часу і спілкувалася з нею, хоча в підсумку це не допомогло. До трьох років Євочка вже перестала реагувати на оточуючих і тоді їй поставили діагноз «розлад аутистичного спектру». Жінка згадує, яким шоком для неї була ця новина, адже про аутизм вони толком нічого не знали, а тільки лише бачили, як у фільмах таких людей виставляють ненормальними.
Зараз дівчинка сама проявляє бажання обійняти і поцілувати своїх рідних і все завдяки тому, що батьки не дали їй зануритися у свій світ. Їм доводилося буквально на пальцях все пояснювати, при цьому працювати з нею потрібно постійно:
«Якщо ти тільки даси слабину, результати підуть коту під хвіст. А як шкода дівчинку… вночі лягаю спати і плачу, але вранці встаю з посмішкою. Якщо опустиш руки, дитина замкнеться в собі і більше їй нічого не буде потрібно», — ділиться переживаннями Олена.
Мами і тата дітей-аутистів — справжні герої, яким не можна впадати у відчай. За таких дочок і синів потрібно боротися і пристосовувати їх до життя в соціумі, адже ніхто не вічний і одного разу дитина залишиться на самоті. Хто ж тоді її підготує, якщо не батьки?