У сімдесятих американський психолог Девід Розенхан задався питанням про те, а чи можна виявити психічне захворювання з імовірністю в 100%. Щоб на нього відповісти, він вирішив провести цікавий експеримент, результати якого буквально поставили під сумнів надійність всієї психіатричної діагностики.
Так, в 8 різних за статусом клінік звернулися 8 друзів Розенхана зі скаргами на голоси в голові. Звичайно, таких проблем у них не було, вони лише прикидалися хворими. Кожен з учасників дослідження самостійно прибув в лікарню, потрапив на прийом до психіатра, де всі вони поскаржилися на один єдиний «симптом».
У всьому іншому ці люди вели себе адекватно, не приховували ніяких фактів про своє життя і все одно всіх вісьмох госпіталізували з діагнозом шизофренія або депресивно-маніакальний психоз. При цьому навіть після цього, коли учасники зверталися до персоналу і говорили, що голос пропав і вони готові виписатися, нікого з них достроково не відпустили. Більш того, їх примусово змушували пити ліки, а будь-яка поведінка інтерпретувалася як прояв хвороби.
Девід РозенханЗвичайно, публікації з приводу експерименту в науковому журналі «Science» викликали справжній скандал в співтоваристві психіатрів. У відповідь на це Девід провів ще одне незаплановане дослідження, яке ініціювали фахівці однієї з клінік, які заявили, що ніколи не переплутали б психічно здорових і хворих людей.
Так, вони очікували надходження в лікарню невизначеної кількості симулянтів, а через три місяці повідомили, що виявили 40 «псевдопаціентов». Уявіть собі їхню реакцію, коли Розенхан зізнався, що нікого до них не посилав. У підсумку він констатував такий факт — в психіатричних лікарнях не можуть відрізнити хворих від здорових.
У 2004-му журналістка Лорін Слейтер вирішила повторити експеримент Девіда. Так, вона побувала в кількох клініках, де так само скаржилася на голоси в голові. На цей раз її теж вважали божевільною, а самі розмови з лікарями тривали не довше 13 хвилин, за підсумком яких їй виписували психотропні препарати.
Варто відзначити, що у випадку з Лорін персонал обходився з нею дуже гуманно на відміну від учасників дослідження Розенхана і це єдина принципова відмінність. У підсумку питання про правильну постановку діагнозу і призначення сильнодіючих ліків так і залишилося відкритим.