Як свідчать спостереження, навіть освічені люди не завжди можуть повністю позбутися впливу прикмет. Часто такі думки з’являються мимоволі. Наприклад, знайома багатьом ситуація — чорна кішка перебігає дорогу. Здавалося б, дрібниця, але в голові все одно виникає тривожна думка, навіть якщо людина іронічно ставиться до таких речей. Ніхто, звісно, не розвертається й не змінює маршрут, але сам факт того, що прикмета “випливла” в свідомості — показовий.
Деякі прикмети з роками набувають нав’язливого характеру. Люди починають шукати особливі знаки, пов’язують випадкові події з майбутнім, і навіть у звичайних явищах вбачають щось магічне або сакральне. Це може заважати спокійно жити, особливо якщо віра в прикмети перетворюється на залежність.
Цікаво, що забобони не обмежуються сільським середовищем. Часто вважається, що сільські жителі схильні до них більше, ніж міські. Але з огляду на сучасні реалії це твердження вже не таке однозначне. У містах з’явилися свої власні прикмети та урбаністичні міфи, які іноді навіть не знайомі жителям сіл.
Часто городники спостерігають за погодою або поведінкою тварин, перш ніж розпочати важливі роботи на грядках. А в містах люди звертають увагу на інші речі — наприклад, як іде день, чи трапляються дрібні випадковості, чи не варто щось робити на ніч.
Говорити про прикмети цікаво не лише з цікавості. Такі роздуми допомагають помітити, як сильно подібні уявлення закріпилися в нашій свідомості — і чи не заважають вони діяти розумно й виважено. Саме тому тема прикмет залишається актуальною для багатьох: одні продовжують дотримуватися давніх традицій, інші ж давно перестали зважати на такі речі, але все одно іноді ловлять себе на думці, що деякі з них усе ще “працюють”.