Деякі листяні дерева, серед яких вільха, клен, верба, кінський каштан, своїм “плачем” сповіщають нас про дощову погоду. Інколи це трапляється за 3–4 дні до дощу. Часом з листя так часто падають краплі, що під деревами земля стає мокрою. Мабуть, тому її називають “плакучою”. Серед кімнатних рослин передбачає погоду монстера. Перед дощем вона починає “плакати” — на кінцях її округлих шкірястих листків з’являються крапельки води.
Типовими “плаксами” є уродженці Індії — широколисті канни, які ростуть у багатьох палісадниках і садах. Якщо на широкому листі рослин вранці виступають прозорі крапельки води, вдень обов’язково піде дощ. Чому ж рослини “плачуть”? Вся справа у випаровуванні вологи, яку поглинає коріння. Висока вологість повітря, що зазвичай буває перед дощем, перешкоджає випаровуванню. Тоді листя через спеціальні пори — водяні продихи — починає виділяти краплі вологи.
Квіти-“віщуни” також допомагають прогнозувати погоду. Наприклад, кульбаба. Якщо в сонячну погоду її жовті квіти закриваються або якщо пухнаста кулька насіння, як парасолька, згортається — чекай дощу. Навпаки, розкриті квітки та широко розправлені пушинки кульбаби повідомляють про ясну й суху погоду.
Надійним провісником погоди вважається колючник. Його розкриті квітки сповіщають про майбутню сонячну погоду. Якщо світить яскраве сонце, а пелюстки не розкриваються, значить незабаром буде дощ.
Чорнобривці — не тільки лікарські рослини, але й живий барометр. При сильному підвищенні вологості, що буває перед дощем, їхні жовто-коричневі квітки закриваються. Аналогічними здібностями володіють квітки таких рослин, як крокуси та тюльпани. Вони чутливі до змін температури: навіть при мінімальному підвищенні або зниженні їхні квітки то розкриваються, то закриваються.
По-іншому пророкує нам погоду робінія (або “лжеакація”). Перед дощем вона щедро обдаровує комах медово-солодким ароматом, який чути на сотні метрів. Якщо над деревом в’ються бджоли, джмелі та інші комахи — чекай дощу. Якщо дзижчання припиняється — погода буде ясною.
Ще один приклад: саксонці вважають за краще визначати погоду на друге півріччя за горобиною. Вони знають, що пізнє цвітіння горобини свідчить про довгу й теплу осінь.