Огірки можуть здаватися невибагливою культурою. Ну що рослині може бути потрібно, якщо плоди майже повністю складаються з води? Вчасний полив, достатньо світла, ось і все. Чи ні? Насправді огіркам теж потрібні різні поживні речовини, тож земля після них залишається дещо виснаженою. І якщо посадити на грядці культури, яким треба ті ж поживні речовини, то гарного врожаю ви точно не дочекаєтеся.
У першу чергу це стосується кабачків та гарбуз. Вони з огірками є родичами, а тому “раціон” у них схожий. І він є лише частиною проблеми, бо нестачу поживних речовин можна виправити добривами. Річ у тім, що шкідники та хвороби у цих культур також спільні, тож усі проблеми дістануться кабачкам або гарбузам “у спадок”. Якщо вирощуєте вдома гарбузи та дині, то їх теж не рекомендується саджати одразу після огірків.
Що робити? Обійтися без родичів. Наприклад, посадити моркву, буряк, редьку, селеру, ріпу чи редис. Хоча ці культури можуть потребувати тих же поживних речовин, їхнє коріння залягає глибше, звідки вони й зможуть їх дістати. Тобто не буде конкуренції за поживні речовини, а шкідники у них не спільні.
Чудово ростимуть після огірків бобові. Причому вони не лише дадуть хороший врожай, але й відновлять землю. Після гороху чи квасолі в ґрунті збільшується вміст фосфору. А ще земля стає пухкішою. Бадилля від бобових також можна використати з користю. Можна його подрібнити та закопати або додати до компосту.
Цибуля, часник чи кріп — теж чудовий вибір. Причому також корисний! Їхні фітонциди пригнічують грибки та бактерії, які можуть залишитися в ґрунті, а короткий вегетаційний період не дасть шкідникам часу те, щоб пошкодити рослини. Звичайний кріп, розкиданий насінням по грядці, виросте щільним “килимом” та стримає бур’яни. А ще він приваблює корисних комах, підходить для засушування та заморожування.
Для тих, хто не хоче морочитися з овочами, ідеальний варіант — сидерати. Вони зроблять ґрунт пухкішим та притягнуть дощових черв’яків, котрі посилять ефект і збагатять землю корисними мікроорганізмами. Чудовим рішенням стане гірчиця, люпин, конюшина та фацелія. Кожен тип сидерата має власні переваги.