Горох із дитинства здавався символом невибагливої городини. Але за простотою ховається підступ. Він може зникнути з грядки так само легко, як і з’явився. Тож перед тим як розкидати зелені перлини у землю, варто врахувати 3 речі, без яких на врожай сподіватися марно.
Невидимі союзники врожаю
Горох — не самітник. Його сила не в стеблі, не в листі й навіть не в корінні, а в друзях — бульбочкових бактеріях, що оселяються на його коренях. Вони не просто мешкають там із чемності, а творять справжні дива: фіксують азот із повітря й передають рослині дорогоцінні поживні речовини.
Але якщо ґрунт “чистий”, і подібних мікроорганізмів у ньому зроду не було, значить, горох залишиться наодинці. Щоб цьому зарадити, варто обробити насіння перед сівбою спеціальними препаратами з ризобіями або внести в ґрунт трохи землі з ділянки, де горох (або його родичі — боби, соя, люпин) уже ріс.
Водна пастка
Звучить парадоксально, але горох може загинути не через посуху, а через надмірну турботу. Молоді паростки ще ніжні, й хочуть вологи, але лише до певної межі. Найбільша підступність — поливати рясно під час формування бутонів. У цей період зайва вода не допомагає, а шкодить: викликає гниття коренів, сповільнює ріст і навіть припиняє цвітіння. Тож ідеально поливати помірно, а саме: щойно з’являються перші справжні листки — дайте воду. Потім робіть паузу. Після бутонізації знову злегка зволожуйте, але без фанатизму. У спеку — краще рано-вранці або ввечері, аби не обпекти коріння.
Вежі, без яких горох падає
Горох — це справжній підкорювач висот. Він прагне вгору, тягнеться за сонцем, в’ється, обіймає все навколо, наче закоханий. Але якщо поруч нічого нема — падає. Лягає на землю, ламається, пріє. І тоді про врожай годі й мріяти. Тому, ще до появи вусиків варто подбати про опори. Це можуть бути дерев’яні кілочки, сітки, мотузяні шпалери або навіть кущі, які горох залюбки обплете.