Нижче розповімо про 3 методи підв’язки, які допомагають тримати грядку під контролем і забезпечити добрий врожай.
Горизонтальна підв’язка
Горизонтальна система — одна з найпоширеніших у відкритому ґрунті. Вона передбачає встановлення двох вертикальних опор з обох боків грядки (дерев’яних, металевих чи пластикових), між якими через кожні 20–30 см натягують ряди мотузки або дроту. Зазвичай створюють 3–5 рівнів у міру зростання рослин. Ця конструкція вигідна тим, що вона проста й така, яку можна зібрати з підручних матеріалів. Особливо підходить для сортів із середньою вегетацією. Втім рослини часто вилазять за межі горизонтальних рівнів, а вусики обплітають нитки довільно, тому потрібне періодичне коригування.
Вертикальна підв’язка з петлями
Цей спосіб найкраще підходить для теплиць або грядок з інтенсивним вирощуванням. Його суть полягає у натягуванні міцного шнура або шпагату від верхньої поперечини до кореня кожної окремої рослини. Біля стебла формують петлю (у формі вісімки або просто вільне кільце), яка м’яко тримає стебло, не передавлюючи його. Далі огірок “ведуть” вгору, обкручуючи шпагат у міру росту.
Це ідеальний варіант для високорослих сортів. Але при цьому необхідно часто формувати стебло та видаляти пасинків. Ну і, звісно, складніше в реалізації для початківців.
Коли хочеться кращого
А от гібридна система поєднує елементи горизонтального та вертикального підв’язування. Над грядкою встановлюють каркас — зазвичай у вигляді арки або прямокутної рамки. До верхньої частини кріплять вертикальні шпагати з петлями, як у другому способі, а з боків — горизонтальні ряди, які служать додатковими опорами, якщо рослина розростається вшир. Таким чином створюється зручна система для контролю росту огірків у кілька стебел. Що вже казати про ефективне використовування простору, особливо в теплиці. До недоліків можна віднести те, що конструкція потребує трохи більше часу та матеріалів для встановлення. Крім того, вона не завжди виправдана для невеликих ділянок.