Ви знаєте, цій аристократичній квітці мало просто сонця й землі: вона вимагає уваги, як справжня пані з претензією. Та щойно ґрунт під нею наповниться поживою, стебло випростується гордо, а суцвіття розквітне так, що навіть сусідська троянда знітиться. Не дивно, що досвідчені квітникарі обережно діляться рецептами — бо гладіолус не прощає помилок.
Формула пишного цвіту
У другій половині літа, коли листя вже розвинене, а квітконоси тільки набирають силу, гладіолуси потребують фосфору та калію — саме ці елементи відповідають за яскравість кольору, тривалість цвітіння та міцність стебла.
Отже, приготуйте:
- Сульфат калію – 30 г на 10 л води
- Суперфосфат – 20 г на 10 л води (краще настояти в окропі кілька годин перед додаванням)
- Для зміцнення – можна додати 1 чайну ложку магнію сульфату
Таку суміш вносять під корінь раз на два тижні, після дощу або рясного поливу, щоб не обпалити ніжні корінці. Не варто поливати по сухому ґрунту.
А от азот у цей період варто звести до мінімуму — бо замість квітів гладіолуси підуть у зелену масу.
Квітникарі також діляться додатковими хитрощами для гладіолусів, щоб тішити око й душу. Наприклад для яскравості пелюсток корисно зробити обприскування борною кислотою (1 г на 1 л води), але не частіше ніж 1 раз на 10 днів. Потім, якщо планується зріз, варто не поливати рослину за день до цього. Так квітка стоятиме довше. А у разі сильної спеки — притінюйте, особливо в обідні години. Навіть гладіолуси не завжди готові до театру під прямим сонцем.
Полив у липні
Про полив потрібно сказати окремо. Ці рослини дійсно люблять вологу, але не переносять застою води. Особливо в липні, коли на кону — краса суцвіть. Тому поливають їх не поверхнево, а на глибину 15–20 см. При цьому воду ллють під корінь, намагаючись не мочити листя й бутони. Частота поливу — раз на 4–5 днів, але орієнтуються на погоду: у спеку – частіше, після дощу – рідше