Останнім часом часто можна почути: “Раніше все росло без добрив, а тепер тільки й витрати – легше купити на ринку, ніж виростити своє”. Але давайте розберемося, чи справді раніше було краще, чи ми просто дивимося на минуле крізь рожеві окуляри.
Насправді багато господарів зізнаються, що ця “ностальгія за огірками та помідорами” – не завжди про рослини. Часто це сум за молодістю, коли все вдавалося легко, швидко, з азартом. Тепер же доводиться більше дбати, підживлювати, обробляти, і це сприймається як надмірний клопіт. Але проблема не в городі – а в зміні умов, у яких ми живемо.
Чому раніше здавалося простіше? Перше – це виснаження ґрунтів. У минулому не було традиції регулярно вносити компости, органіку, біопрепарати, тому природна родючість землі поступово вичерпалася. Наші бабусі дійсно вирощували врожаї без добрив, але вони не завжди замислювались, що на цій же землі будуть вирощувати щось і їхні діти чи внуки. І от тепер маємо те, що маємо – землю, якій просто не вистачає ресурсів. Тож доводиться підживлювати і підтримувати її родючість сучасними засобами.
Друга причина – сорти змінились. Раніше були старі, менш вибагливі, але і менш продуктивні. Сучасні сорти й гібриди створюються із прицілом на високий урожай. Але за високу врожайність вони “платять” – смаком, ароматом, стійкістю до хвороб. Аби компенсувати це, господині радять застосовувати добрива, біопрепарати та засоби захисту. Без цього рослина просто не витримає сучасного темпу росту й плодоносіння.
Ще одна річ, яку не можна не враховувати – зміна клімату. Земля, погода, вологість, температура – усе стало непередбачуваним. Те, що працювало 30 років тому, зараз не спрацьовує. Окрім того, людей на планеті стало значно більше, а площ для вирощування – менше. Тому й доводиться “перетворювати” те, що ще недавно вважалося непотрібним – хімічні речовини, біостимулятори, органіку – у врожай.
У магазинах сьогодні на полицях цілодобово лежать яблука, томати, огірки, перець, баклажани – усе, чого душа забажає. Але щоб отримати такий результат у промислових масштабах, виробники використовують інтенсивні технології, багато засобів захисту, стимулятори росту. І ми, городники, користуємось такими ж гібридами, які потребують відповідного догляду. Адже вони, як бройлерні курчата – поки годуєш і дбаєш, дають щедрий урожай. Перестанеш – зупиняються в рості.
Традиційні сорти давали менше, і нас це влаштовувало. Трохи перегною, трохи попелу – і вже щось виросло. Землі вистачало, площі дозволяли вирощувати екстенсивно. Тепер усе інакше. Усе змінюється – і земля, і клімат, і ми, і наші бажання. Тож щоб мати урожай, доводиться змінювати й підхід. Вирощувати сучасне без сучасних технологій просто не вийде.
Звісно, ніхто не говорить про масове “хімозіння”, як у промисловому агробізнесі. Але відмовлятись від підживлень, біопрепаратів і захисту – теж не вихід. Земля – ресурс не нескінченний. І якщо не дбати про неї зараз, наступні покоління залишаться ні з чим. Їм не допоможе ні триходерма в банці, ні мульча, ні компости – бо земля буде виснажена остаточно.
Господині, які вже зараз роблять закваски, тримають ящики з компостом, застосовують гумати й біодобрива, залишать своїм дітям шанс. А ті, хто не вносить нічого – ризикують, що з часом не зможуть виростити навіть базові культури. І тоді вже нові покоління питатимуть: “Чому ж нам дісталась така виснажена земля? Хіба люди не знали, що робити?”
Знали. Інформації зараз більше, ніж будь-коли. Але не всі хочуть змінювати звички. І саме через це у спадок може залишитися не город, а суха, мертва ділянка.