Хоча багато з них колись здавалися недосяжними, сьогодні вони впевнено почуваються на звичайних присадибних ділянках і радують садівників незвичними плодами.
Спершу згадаємо кизил. Навесні він вражає цвітінням, а восени – рясним урожаєм. Попри поширену думку, кизил чудово плодоносить і в умовах помірного клімату. Його плоди не лише смачні, а й корисні: у них багато пектинів, що допомагають м’яко очищати організм. Узимку кизилове повидло додають у чай, і воно добре підтримує під час застуди. Із кизилу легко приготувати варення, компоти або ж просто заморозити плоди.
Не менш цікавою культурою є фундук. Садові сорти дають великі, щільні горіхи й відрізняються декоративним листям. Рослина добре переносить наші зими, хоча навесні інколи потребує профілактичної обробки від шкідників. У решті фундук невибагливий і щедро плодоносить.
Окрема окраса саду – міні-киві, або актинідія. Це витка рослина з гарним листям, якою легко прикрасити арку чи перголу. Плоди невеликі, солодкі, їх можна їсти просто зі шкіркою. На відміну від великого ківі, рослина швидше вступає у плодоношення за правильного формування крони, а зібрані плоди добре дозрівають у кімнатних умовах.
Звернімо увагу й на унабі, або зизифус. Його плоди восени трохи підсушуються, стають солодкими та нагадують за смаком фініки. У наших садах унабі прижився завдяки м’якішим зимам і щороку радує новим урожаєм.
Ще одне цікаве екзотичне дерево – азіміна. Садівники відзначають, що вирощена з насіння рослина починає плодоносити приблизно на п’ятий–шостий рік. Плоди нагадують невеликі банани, а за смаком схожі на ніжний крем із відтінками ананаса, манго чи полуниці. Єдиний нюанс – вони зберігаються недовго, тож смакувати ними варто одразу.
Ще одна культура, яка впевнено почувається в садках, – інжир. Він прекрасно росте у відкритому ґрунті, якщо на зиму захистити гілки спанбондом. У теплі інжир швидко відновлюється й формує смачні, соковиті плоди.
На завершення – мушмула германська – декоративне дерево з великими квітами та плодами, що стають смачними тільки після приморозків. Тоді вони набувають м’якого, солодкого смаку й нагадують достиглі груші.