Але що насправді відбувається, і яке це має відношення до зірок? Давайте розберемося.
З давніх-давен нічне небо викликало у людей захоплення. Вони об’єднували небесні тіла у сузір’я і надавали їм імена міфічних персонажів: Оріона, Персея, Андромеди, Кентавра та багатьох інших. Особливу увагу привертали яскраві планети, що рухалися небосхилом. Люди бачили в цьому знаки прийдешніх подій. А такі явища, як полярне сяйво, могли зовсім збентежити давню людину.
Проте чи справді зірки падають з неба? Науковці відповідають негативно. Найближчі до нас зоряні системи переміщуються так повільно, що це неможливо помітити неозброєним оком. Те, що ми бачимо на нічному небі, насправді є невеликими космічними тілами, які наближаються до Землі. Найчастіше це метеори або метеорні потоки, що утворюються внаслідок згорання в атмосфері уламків астероїдів чи комет.
Ядро комети складається зі суміші пилу та льоду. Коли комета наближається до Сонця, ядро нагрівається, виділяючи водяну пару й пил, які формують хвіст небесного тіла. Саме цей хвіст ми сприймаємо як падаючу зірку. Іноді метеорів буває так багато, що спостерігається метеорний дощ. У такі моменти в небі спалюються десятки чи навіть сотні космічних тіл. Назви таких потоків часто походять від сузір’я чи зорі, на фоні яких їх можна спостерігати.
На сьогодні астрономи зафіксували близько 70 таких явищ, а понад 300 ще очікують підтвердження. Метеорні дощі відрізняються від метеоритів тим, що перші лише пролітають крізь атмосферу або згорають, тоді як другі можуть досягати поверхні Землі.
Комети, які також іноді сприймаються як падаючі зірки, складаються переважно з льоду з домішками твердих часток. Під дією сонячного тепла вони частково тануть, утворюючи навколо себе сяючі хмари газу та пилу, а згодом і хвіст. Сонячне світло підсвічує ці частинки, створюючи ефект, який ми асоціюємо з падаючою зіркою.
Для науковців це явище має суто фізичну природу, але для звичайних людей воно сповнене магії. Традиція загадувати бажання на падаючу зірку додає світу трохи чарівності та віри в удачу.