Дивовижна історія усиновлення нікому не потрібної дитини з масою проблем зі здоров'ям, але любов і турбота створили справжнє диво.
Олена все ніяк не могла заснути, бо з голови ніяк не виходила та крихітка, яку вона побачила в дитячому будинку. Така маленька, наче їй і півроку немає, з сірою пеленою на очах, практично нерухома…
Дорослі близнюки, облаштоване життя, дім, робота, чоловік, але вона так мріяла про донечку — усміхнену, веселу… Та дівчинка навряд чи зможе стати такою, однак здоровий глузд перекривала лише одна думка: «Вона — моя донька і їй терміново потрібна допомога».
Після повернення в дитбудинок на Олену дивилися як на розуму позбавлену:
— Ви точно знаєте, що вона не тільки глуха, але ще і сліпа?
— Я все почула з першого разу, — у мене зі слухом проблем немає, — ледве стримуючи гнів, відповіла героїня історії.
— Вона ж навіть головку не тримає у свої-то 11 місяців. Почекайте ще місяць і оформите їй групу інвалідності, — немов продовжує відмовляти завідувачка.
— Ось чому ви досі навіть не обстежили дитину нормально? Хотіли, щоб дитячий будинок зміг офіційно отримувати більше грошей і чекали? Виходить так? — обурилася Олена.
Завідуюча розвернулася і вийшла з кабінету, невдоволено грюкнувши дверима, а Лєна видихнула: «Моє малятко — ніякий не інвалід, все можна виправити», заспокоювала вона себе такими думками в голові.
Звичайно, час був нелегким. Нескінченні медогляди, аналізи, лікарі, внесення змін до протоколу лікування. Щоб зробити операцію на очах, спочатку потрібно було повністю поправити інше здоров’я, а дівчинка чіпляла хвороби одну за одною. З напругою не впорався чоловік — кинув… Але головне, що всупереч усім медичним прогнозам лежача крихітка за кілька місяців турботи і догляду навчилася сидіти, повзати і незабаром навіть робити перші кроки біля опори.
Одного разу під час доставки посилки з одягом для Ангелінки вона злякалася дзвінка домофона і заплакала. Вона чує!
Героїня з донечкою сиділа в палаті і гладила волосся своєї сміливої дівчинки. Це був день операції — половина обличчя була перемотана бинтами. Хірург сказав, що гарантій поки дати ніяких не може, адже втрачено надто багато часу. Вроджену катаракту важливо виправляти відразу:
— Ви ж і самі це розумієте, — звернувся доктор до Олени.
Поки він акуратно знімав бинти, жінка так переживала… Що ж їх чекає в кінці такої довгої і важкої боротьби?
З останнім шаром тканини здавалося, що від напруги навіть повітря деренчить. Ангеліна кліпнула, примружилася від яскравого денного світла, але не заплакала… Вона повернулася в бік Олени, спочатку її очі розбіглися в сторони, а потім зловили фокус. Буквально через хвилину після відходу від наркозу півторарічна дівчинка подивилася прямо в очі матусі і посміхнулася. Дівчинка вперше в житті побачила не просто щось, а свою маму.
Сайт використовує cookies для покращення роботи з уподобаннями користувачів.