Для того, щоб земля стала пухкою, поживною та повітропроникною, до неї необхідно періодично вносити органічні речовини, особливо якщо вона глиниста. Через щільну структуру глинистих ґрунтів мінерали, які в них містяться, стають малодоступними для рослин. Таку землю часто називають “жадібною”. Органіка не лише підвищує родючість ґрунту, а й покращує його механічний склад, роблячи його більш пухким та легким.
Якщо ґрунт має такі властивості, на кожен квадратний метр грядки щороку необхідно вносити півтора-два відра торфу, перепрілого гною, компосту або старих тирси. Цей процес слід продовжувати доти, доки структура ґрунту не покращиться. Важливо пам’ятати, що свіжа тирса у процесі розкладання витягує з ґрунту азот і підвищує його кислотність, що негативно впливає на розвиток рослин. Тому тирса для внесення в ґрунт має бути перепрілою. Вона набуває темно-коричневого кольору, на відміну від світло-коричневої свіжої тирси.
Тирса може розкладатися й природним шляхом, але на це знадобиться кілька років, оскільки процес потребує вологості та ґрунтових бактерій, яких у чистій тирсі немає. Якщо купу тирси залишити на відкритому повітрі, то під час дощів її верхній шар увібрає вологу і утвориться кірка, що перешкоджатиме подальшому проникненню вологи всередину. Окрім того, для розкладання тирси потрібно багато азоту. Чим більше азоту, тим активнішим буде процес перегнивання.
Для насичення тирси вологою та азотом існує кілька методів. Один з них — закласти тирсу у звичайну пластикову бочку, проте сьогодні ми обрали інший, більш простий спосіб. Ми використовуємо старий шматок лінолеуму, який розкладаємо на городі в сонячному місці, і висипаємо на нього чотири великі відра тирси. Далі використовуємо азотне добриво — це може бути курячий послід, коров’як, або трав’яний настій із ферментованої трави. Якщо таких добрив немає, підійдуть мінеральні азотні добрива, як-от карбамід або аміачна селітра.
На зазначену кількість тирси ми додаємо один кілограм сечовини, розчиняючи гранули у воді, і поливаємо тирсу цим розчином, добре перемішуючи. Перед внесенням сечовини тирсу рясно змочуємо водою, так щоб вона була добре вологою, але не плавала у воді. Після цього всю купу накриваємо щільною плівкою, а краї притискаємо дошками, щоб зберегти тепло всередині. Це прискорить процес розкладання тирси — чим вища температура, тим швидше відбувається процес.
Надалі нашою задачею буде час від часу перевіряти, щоб тирса залишалась вологою, і, за потреби, додатково зволожувати її. Такий матеріал потрібно витримати щонайменше кілька тижнів, і краще час від часу перемішувати його для рівномірного розкладання. Коли тирса готова, її можна вносити в ґрунт. Вона є органічною речовиною, що створює живильне середовище для дощових черв’яків і корисних мікроорганізмів, поступово покращуючи структуру щільного ґрунту.